Лікування депресії в Харкові

Постановка і верифікація діагнозу в випадку депресії пов’язані з деякими труднощами. Іноді пацієнти не бажають розповідати докладно про свій стан. Причиною тому стає прагнення уникнути призначення психотропів, прагнення самотужки впоратися зі своїми проблемами, боязнь контакту з лікарем-психіатром. Це доводить важливість здійснення скринінгу для раннього виявлення депресії. Для цього створено різні шкали, однією з яких є шкала Занга.

Шкала Занга дає можливість визначити рівень і ступінь вираженості депресивного розладу. Її переваги полягають в достатній чутливості і специфічності в сукупності з відносною простотою в застосуванні. Сама шкала передбачає аналіз двадцяти пунктів, що визначають 4 рівні. Кожній відповіді виставляється оцінка від 1 до 4 балів. Сума балів менше 50 відповідає нормі, 50−60 — легкій депресії, 60−70 — помірній. За кількості балів понад 70 говорять про важкий депресивний розлад.

Відповідно до Міжнародної класифікації хвороб 10-го перегляду, для постановки діагнозу необхідна наявність хоча б 2 головних і 3 додаткових симптомів.

До основних симптомів відносять:

• погіршення настрою, що не визначається зовнішніми обставинами
• ангедонія,
• виражена стомлюваність.

До додаткових симптомів відносять такі:

• песимістичність,
• непереборне почуття провини, тривога, страх,
• порушення концентрації, неможливість прийняття рішень,
• думки про суїцид,
• нестабільний апетит,
• глікогевзія (поява солодкого присмаку у роті без відповідних причин),
• порушення сну.

Не у всіх випадках пацієнту з депресією обов’язково призначати госпіталізацію в стаціонар. Найчастіше терапія може проводитися в амбулаторних умовах. Лікування передбачає роботу за трьома основними напрямками — фармакотерапія, психотерапія і соціальна терапія.

Існує кілька груп препаратів.

• Переважно стимулюючі (флуоксетин, бупропіон). Вони показані в разі депресії, яка проявляється загальмованістю та апатією.
• Переважно седативні (амітриптилін, пароксетин). Такі медикаменти застосовуються в разі переважання тривоги, занепокоєння і дратівливості.
• Збалансовані (мапротилін, тіанептин).

Крім того, у разі легкого перебігу можуть застосовуватися рослинні добавки. Вони переносяться набагато легше, однак за потреби в призначенні антидепресантів їх скасовують.

Після стабілізації пацієнта терапію продовжують протягом 6 місяців і більше. Це зумовлено тим, що даний період характеризується високою ймовірністю рецидивів депресивних розладів. Припинення фармакотерапії відбувається поступово, щоб уникнути розвитку синдрому відміни.

У разі слабкої ефективності монотерапії показана комбінована фармакотерапія антидепресантами — поєднання двох препаратів. Доведено, що у важких випадках подібна комбінація дає змогу подолати резистентну депресію і досягти позитивних результатів. Крім того, можливе додавання потенціюючих агентів, які самі по собі не мають цілеспрямованого ефекту, але можуть посилювати дію антидепресантів — солі літію, антипсихотики тощо.

Якщо депресія є ускладненням гіпотиреозу або тиреотоксикозу, то поліпшення стану можна досягти шляхом нормалізації гормонального балансу з призначенням необхідних препаратів. У цьому випадку використання антидепресантів не має необхідності. Крім того, приймання антидепресантів за дисфункції щитоподібної залози може стати причиною побічних ефектів: сухість слизових оболонок, розлад випорожнень, а також ознак кардіотоксичності.

Когнітивна терапія може набувати форми як індивідуальної, так і групової. Доведено, що навіть у важких випадках психотерапія має не менше значення, ніж фармакотерапія. Вона дає змогу домагатися стійкої ремісії та знизити ймовірність повторення епізодів у подальшому.

Крім того, низка фахівців пропонує включення фізичних вправ до комплексної терапії. Очікуваний ефект у цьому випадку можна обґрунтувати кількома механізмами. Фізична активність викликає зростання вмісту ендорфінів і серотоніну, а також зниження інтенсивності вироблення кортизолу, який є гормоном стресу. Крім того, прискорення метаболізму також позитивно впливає на стан пацієнта. Виконання вправ у складі групи допомагає розвивати соціальні зв’язки.

У тих випадках, коли спостерігають затяжну депресію, яку не купірують за допомогою традиційних терапевтичних заходів, може бути використана електросудомна терапія. Вона полягає в подачі електричних імпульсів, вплив яких на мозок запускає каскад хімічних процесів з викидом нейромедіаторів, що поліпшують настрій. У разі сезонних депресій хороші результати приносить світлотерапія. Крім того, може використовуватися депривація сну, стимуляція блукаючого нерва, працетерапія та інші допоміжні методи.

Вищезазначені методики використовуються не як монотерапія, а як доповнення до фармакотерапії або психотерапії. У практику впроваджується безліч різноманітних комбінацій з різним ступенем доказовості.

У переважній більшості випадків безпосередньою відправною точкою стає серйозна психотравма або тривалий стрес. Депресивний розлад може бути наслідком трагічних переживань — втрата близької людини, розірвання шлюбу, звільнення тощо. Як тригерні чинники можуть виступати події, пережиті в дитинстві - жорстоке поводження, насильство, втрата батьків, складнощі в комунікаціях з однокласниками, наявність фізичного дефекту тощо.

У рідкісних випадках депресія маніфестує на тлі успіху, коли людина досягає бажаної мети. Це пояснюється різким зникненням сенсу життя, яке обумовлюється відсутністю інших амбіцій у людини.

Так звана невротична депресія з’являється як відповідь на хронічний стрес. У цьому випадку ідентифікувати справжню причину патологічного процесу не представляється можливим. Пацієнту властиво описувати своє життя у вигляді низки нескінченних розчарувань, не відзначаючи переважання будь-якого певного психотравмувального механізму.

Крім того, деякі фахівці виділяють спадкову схильність до депресії. У тих ситуаціях, коли відсутні очевидні тригери, психіатри говорять про ендогенну депресію.

Дослідниками достовірно не встановлений механізм патогенезу депресивного розладу з позиції нейробіології. Існує кілька незалежних припущень. Наприклад, моноамінова теорія пояснює депресію зниженим вмістом деяких нейромедіаторів (серотоніну, норадреналіну і дофаміну). У той же час, вищеописана гіпотеза не може пояснити відмінності в ефективності дії антидепресантів.

Нерідко депресивний розлад формується на тлі прийому лікарських препаратів — глюкокортикоїдів, бензодіазепінів та ін. У цьому випадку варто кваліфікувати депресію як ятрогенну. У спеціалізованій літературі можна зустріти згадку про нейролептичну депресію, яка є ускладненням нейролептичної терапії. До появи психопатології може призвести зловживання алкоголем або наркотичними речовинами.

Схильність до депресії може зростати за наявності певних соматичних відхилень. До прикладу, майже 50% людей з неврологічними захворюваннями страждає від депресивних розладів. Також вони нерідко утворюються у хворих із гіпофункцією щитоподібної залози. Ураження центральної нервової системи також часто ускладнюються розвитком депресії.

Патогномонічним проявом депресії є особлива тріада, яка включає стійке погіршення настрою, сповільнене мислення та рухову загальмованість. Має місце тужливість, відчуття безвиході, безперспективності. У багатьох випадках виявляється тривожність, ангедонія, почуття провини. Для невротичної форми характерне звинувачення сторонніх особистостей у власних переживаннях.

Якщо має місце важка форма захворювання, то відчувається повна відсутність емоцій, яку можна порівняти з сильним фізичним болем. Характерні коливання настрою залежно від часу доби. У випадку ендогенної форми піком стає ранок, тоді як до вечора і ночі клінічна картина відступає. У разі психогенних афективних форм відзначається прогресування симптоматики у другій половині дня.

У міру прогресування захворювання виникають прояви з боку мовлення. Хворий схильний до мовчазності, повільного неохочого мовлення, що складається з односкладових фраз.

Поступово хворий стає неповоротким, повільним, розвивається скутість рухів. Пацієнти схильні до нерухомості. Крім того, з’являється характерна поза — згорблена, зі схиленою головою і опорою на коліна. У важких випадках у людини немає сил для виконання обов’язкових щоденних ритуалів — приймання їжі, гігієни тощо. Страждає і міміка — вона набуває характеру одноманітності, нерідко можна спостерігати застиглий вираз обличчя.

Класична депресивна тріада доповнюється вегетативними і соматичними проявами. З’являються розлади випорожнення, розширення зіниць, збільшення частоти серцевих скорочень. Спостерігається сухість шкіри, зморшки, випадіння волосся, нігті стають ламкими. Хворі скаржаться на головні болі та болючість у ділянці живота. Однак об'єктивне дослідження при цьому не виявляє соматичних патологій.

Для чоловіків характерна імпотенція, для жінок — нерегулярність менструації. У більшості випадків знижується апетит і, як підсумок, маса тіла — за винятком атипової форми. Для порушення сну характерні безпричинні пробудження, сонливість протягом світлового дня. Іноді спостерігається збочений циркадний ритм.

Імовірність стабілізації стану пацієнта і досягнення стійкої ремісії визначається кількома факторами. Дуже важливе значення відводиться правильному підбору антидепресантів залежно від форми депресії. Неправильно підібрані фармпрепарати не тільки не дають відчутного ефекту, а й здатні погіршити перебіг захворювання.

Тривалість фармакотерапії безпосередньо залежить від тяжкості стану. В окремих випадках пацієнту слід приймати антидепресанти протягом кількох років. Профілактика рецидивування депресивних епізодів має вкрай важливе значення, тому що раптові рецидиви можуть призводити не лише до хронізації патології, а й до суїцидальної поведінки.

Наш інститут розташований за адресою вул. Академіка Павлова, 46. Ми знаходимося на одній території з обласною клінічною психіатричною лікарнею № 3, яку в народі також називають «Сабуровою дачею» або «15-ю психлікарнею». До цієї лікарні ми не маємо жодного стосунку.

Найближча станція метро — «Захисників України», найближчий якірний об'єкт — торгово-розважальний комплекс «Французький бульвар».