Лікування епілепсії у Харкові

Для підтвердження діагнозу невропатологу необхідні анамнез пацієнта, результати електроенцефалографії і методів нейровізуалізації — КТ і МРТ.

При зборі анамнезу потрібно отримати опис відчуттів, що передують епіпріступу, а також з’ясувати наявність передбачуваних причин і провокуючих чинників. Також важливо опитати близьких пацієнта (або інших свідків) для оцінки симптомів і визначення конкретної форми.

Лікар також уточнює наявність психічних і неврологічних хвороб, пошкоджень голови в минулому, а також факт вживання психотропів.

Головне завдання призначеної терапії полягає у припиненні епіпріступів. При повноцінному і своєчасно призначеному лікуванні у більшої частини хворих вдається досягти поставлених результатів. Всі методики можна розділити на консервативні (або медикаментозні) і немедикаментозні.

При первинному зверненні проводиться госпіталізація для повноцінної діагностики та індивідуального підбору належної терапії. При призначенні препаратів від епілепсії найчастіше використовується принцип монотерапії. Це означає, що хворому слід приймати один певний лікарський засіб, який призначається в мінімальній дозі. При необхідності дозу збільшують до досягнення терапевтичного ефекту, який проявляється в зникненні епіпріступів.

Комбінація двох препаратів-антиконвульсантов показана при відсутності ефекту від одного лікарського засобу в максимально передбаченому дозуванні. Приблизно у 50% пацієнтів прийом другого препарату-антиконвульсанта не потрібен. Поєднання більше двох препаратів-антиконвульсантів недоцільне з практичної точки зору. Вибір того чи іншого антиконвульсанта здійснюється з урахуванням індивідуальних особливостей і наявності супутніх патологій.

Консервативне лікування епілепсії іноді триває довічно для підтримки стійкої ремісії.

До відомих антиконвульсантів відносяться такі препарати, як фенітоїн, ламотриджин, карбамазепін і вальпроєва кислота. Вищезазначені препарати мають приблизно рівну ефективність як при локалізованих, так і при генералізованих епіпріступах. При відсутності реакції на монотерапію в якості додаткового препарату може бути призначений топірамат. Зменшення дози аж до остаточного скасування необхідно проводити поступово з урахуванням форми захворювання і ризику рецидиву.

Якщо комбінація двох антиконвульсантів не дає належного ефекту, то в подальшому необхідно розглянути питання про оперативну корекцію. У цьому випадку пріоритетне значення набуває інструментальне дослідження шляхом нейровізуалізації для більш чіткого визначення локалізації очередка гіперзбудження. Немедикаментозна терапія має суворі показання та протипоказання, і проводиться в спеціалізованому центрі нейрохірургічного профілю. Хірургічна корекція може являти собою резекцію епілептогенних ділянок, селективне втручання, електростимуляцію блукаючого нерва.

Суть методики електростимуляції блукаючого нерва (вагуса) складається в імплантації в організм специфічного нейростимулятора, який генерує імпульси в блукаючий нерв. Це дозволяє знизити вираженість гіперзбудження аж до повної його ліквідації. Стимуляція вагуса здійснюється при доведеній фармакорезистентній епілепсії, коли два препарати не дають адекватного результату, а видалення ураженої ділянки неможливо здійснити з огляду на абсолютні протипоказання.

Крім основного лікування, враховується необхідність призначення знеболюючих препаратів, які можуть полегшити стан пацієнта в момент епіпріступу і в постепілептичному періоді. Крім того, ряд фахівців наполягає на необхідності включення в режим кетогенной дієти, яка надає нейропротективний ефект, в тому числі і щодо хворих на епілепсію.

Існують різноманітні класифікації епіпріступів. З точки зору практики їх поділяють на наступні форми.

Поява епілептіформного осередку може бути наслідком органічного або функціонального ураження головного мозку. До них відносяться:

• порушення мозкового кровообігу;
• травми голови, в тому числі родова травма;
• інфекційні ураження головного мозку;
• дефекти метаболізму;
• онкологічні процеси;
• токсичний вплив речовин.

В результаті ураження з'являється рубець, який іноді трансформується в кісту. Розвиток набряку викликає роздратування розташованих поблизу нервових тканин, що проявляється у вигляді скорочень мускулатури хворого. Поширення осередка збудження в мозковій корі призводить до порушення свідомості. Перебіг хвороби безпосередньо визначається розташуванням осередку і його поширеністю, а також структурною анатомією розташованих поблизу епілептіформного осередка мозкових відділів.

Імовірність збільшення розмірів осередку гіперзбудження називають судомною готовністю, що має різну ступінь вираженості. При вираженому гіперзбудженні навіть незначна активність в рамках осередку нерідко призводить до розгорнутого епіпріступу. У ряді випадків вона настільки висока, що втрата свідомості виникає і поза епізодами. Навпаки, при незначній судомній готовності виражена епілептична активність викликає фокальні епіпріступи, які не супроводжуються втратою свідомості.

Безпосередні прояви епілептичного нападу відрізняються в залежності від типу патологічного процесу. Первинно-генералізовані зазвичай не мають помітних попередніх ознак, проте практично завжди супроводжуються порушенням свідомості. Прояви надмірної активності нервової системи носять тонічний, клонічний або змішаний характер, а також протікають у вигляді атонії.

Для тонічних епіпріступів найхарактернішим є скорочення м’язів, для клонічних — посмикування кінцівок. Тоніко-клонічні характеризуються поєднанням цих ознак, що виявляються по черзі. У разі міоклонічних епіпріступів характерні спазми м’язів, що з’являються в певній частині тіла, в декількох частинах або по всьому тілу. Атонічні, навпаки, проявляються у вигляді втрати тонусу м’язів, які зазвичай відзначається з обох сторін.

На відміну від інших типів первинно-генералізованих нападів, абсанси не характеризуються яскраво вираженою клінічною симптоматикою, в зв’язку з чим іноді залишаються непоміченими, в тому числі для оточуючих. Нерідко єдиною ознакою абсансів є поворот голови або часте моргання. Крім того, в цьому випадку не завжди має місце дезорієнтація по закінченню нападу.

Складним парціальним нападам властива наявність специфічної аури — особливого стану, що виникає напередодні епіпріступу. Аура може проявлятися в формі тактильних, зорових, нюхових чи психомоторних порушень. Хворий може відчувати раптово наступаючу слабкість, нудоту, запаморочення, оніміння губ, шум у вухах. Також складні фокальні епіпріступи найчастіше супроводжуються руховими автоматизмами і відсутністю відповіді на контакт.

Прості епіпріступи не містять прояву аури. Вторинно-генералізовані припускають парціальний напад або абсанс, після якого підвищена активність поширюється на всю мускулатуру. Нерідко зустрічаються складні парціальні епіпріступи, що трансформуються у вторинно-генералізовані, що ускладнює перебіг захворювання.

Тривалість епіпріступу становить від кількох секунд до п’яти хвилин і більше — тоді говорять про наявність епілептичного статусу. Абсанси нечасто тривають більше 10 секунд, проте схильні повторюватися частіше в порівнянні з іншими типами — до десяти разів на добу і більше.

По закінченню активної фази настає постепілептичний період, після чого стан нормалізується. Тривалість даного періоду становить кілька хвилин, але іноді може тривати до години і більше. У цей час характерні скарги на головний біль, мовні порушення і змінену поведінку. У ряді випадків згодом розвивається психоз. Сам по собі період епіпріступу повністю випадає з пам’яті.

Основна мета профілактики епілепсії — запобігання можливих причин розвитку захворювання, таких як травми голови, інфекції і шкідливу дію на нервову систему різних хімічних речовин. Профілактикою також є своєчасна реакція на фебрильну лихоманку у дітей (температура понад 38 градусів), яка може надавати шкідливу дію на мозкову паренхіму. Доведено, що схильність до епілепсії може передаватися у спадок, тому рекомендується уникати шлюбів між людьми, страждаючими даним захворюванням.

Якщо епіпріступи повторюються часто, то хворому рекомендують мінімізувати контакт з потенційно небезпечними об'єктами: відкритим вогнем, горючими рідинами, гострими предметами. Крім того, настійно радять утриматися від керування транспортом, а також від роботи з механізмами, що рухаються.

Хворому не рекомендується заняття деякими видами спорту. Особливо це стосується плавання, гімнастики та єдиноборств. Навіть відносно безпечні фізичні вправи повинні проходити в присутності людини, що володіє достатнім набором знань для надання першої допомоги в екстреній ситуації.

Травматизація і утоплення — це основні причини смертності, пов’язані з епілепсією. Також в медичній літературі існує поняття синдрому раптової смерті при епілепсії, тобто летальний результат, не пов’язаний із зовнішніми факторами. Чим сильніше виражена клініка епілепсії у хворого, тим вище ризик синдрому.

Прогноз щодо якості життя і працездатності залежить від частоти і вираженості нападів, а також від дотримання рекомендацій лікаря. У разі успішного наступу ремісії, при якій епізоди спостерігаються рідко і переважно в нічний час, пацієнт здатний зберігати трудову діяльність з деякими обмеженнями.

Наш інститут розташований за адресою вул. Академіка Павлова, 46. Ми знаходимося на одній території з обласною клінічною психіатричною лікарнею №3, яку в народі також називають «Сабурова дача» або «15-ю психлікарнею». До цієї лікарні ми не маємо ніякого відношення.

Найближча станція метро — «Захисників України», найближчий якірний об'єкт — торгово-розважальний комплекс «Французький бульвар».

В радіусі 500 м проходять маршрути трамваїв 8 і 16, мікроавтобусів 11 і 211; зупинка «Сабурова дача».

Від станції метро «Захисників України» до «Французького бульвару» також ходить мікроавтобус з номером ФБ-1, а від станції метро «Київська» — мікроавтобус ФБ-2.

З передмістя можна дістатися маршрутами 1173 т, 1327, 1411, 1490 і 1494.